Злодійська натура. Як народні депутати крадуть один у одного законопроекти

0

У Верховній Раді процвітає злодійство законопроектів. Парламентарі всіх мастей без сорому присвоюють собі законодавчі ініціативи колег, депутатських груп і фракцій. Щоб наочно продемонструвати практику крадіжок законопроектів, журналісти видання проаналізували їх зміст на прикладі Комітету з питань правової політики та правосуддя.

«Немає жодного альтернативного законопроекту, друзі. Є законопроект про запровадження єдиного вікна. Мені шкода, Олег, що ти з трибуни не визнав і не сказав, що цей закон трохи сворован у людей, які його писали. Дивна практика, якщо чесно. Мені б дуже хотілося, щоб колеги по комітету так не надходили», — обурювався у Верховній Раді народний депутат Андрій Журжій. Ці слова на початку квітня парламентарій адресував Олегу Крышину, з яким разом працює в Комітеті з питань податкової та митної політики.

Мова йшла про прийнятому в першому читанні законопроекті щодо спрощення контрольних процедур у пунктах пропуску через державний кордон та встановлення там «єдиного вікна» для бізнесменів. Крім Крышина авторами ініціативи на сайті Верховної Ради вказано Ніна Південця і Тетяна Острикова.

Однак за фактом документ писав Журжій. Депутат просто не встиг його першим зареєструвати — випередили колег, з якими працював над документом. Скопіювавши текст, ті видали його за свій. «Цей законопроект розробляли близько півтора років, зокрема, за ініціативою і при активній участі представників організації EasyBusiness, — розповідає Журжій Фокусу. — Але зареєстрували його інші депутати податкового комітету із зазначенням іншого переліку авторів!» Каже, що неприємно, коли хтось приписує собі його роботу, але визнає: куди важливіше, щоб його ініціатива, нехай і сворованная іншими, стала законом.

Альтернативна солянка

Щоб наочно продемонструвати практику крадіжок законопроектів, журналісти видання Фокус проаналізували їх зміст на прикладі Комітету з питань правової політики та правосуддя. Після вивчення порядку 300 зареєстрованих законопроектів, в яких даний комітет є профільним, виявилося, що близько 5% з них ідентичні. Причому збережені навіть орфографічні помилки. У багатьох «клонів» змінено хіба що назва.

Найчастіше плагіат простежується в текстах альтернативних законодавчих ініціатив. Так, «клонами» виявилися законопроекти під номером 1133 і 1133-1, притому що обидва нічого революційного не пропонують. Їх автори хочуть визнати закон про український референдум таким, що втратив чинність. Запропоновані документи складаються всього з однієї сторінки, зате в їх розробці взяли участь в загальній складності 11 депутатів.

Якщо припустити, що хоча б 5% законопроектів «клони», виходить, що за 4 роки держава витратила даремно понад 5,5 млн грн

Плагіат багато депутати використовують як спосіб піару. Звичайно, вони не розповідають про те, що законопроект поцупили у колег, але і можливості засвітитися в якості автора яскравою ініціативи не упускають. До того ж кожен такий документ вони записують собі в актив, демонструючи виборцям, з якою інтенсивністю працюють.

Часто дублюють популістські законопроекти соціальної сфери (вони популярні в народі), а також ті, що викликають суспільний резонанс. Робота над ними в кращому випадку зводиться до перестановки абзаців.

Втім, є й ті, хто до крадіжки законопроектів підходить творчо. Так, Олександр Вілкул та Дмитро Шпенок, пропонуючи законопроект про місцевий референдум, зліпили його з частин двох інших альтернативних законопроектів.

У кого більше

Цілком природне честолюбство народних обранців, продиктоване бажанням поліпшити свою ініціативність, має цілком конкретну вартість. Справа в тому, що дублювання однотипних документів вимагає вкладення чималих бюджетних коштів.

За підрахунками Фокуса, шлях законопроекту з моменту реєстрації в парламенті до внесення його на голосування депутатів обходиться державній скарбниці в середньому в 10 тис. грн. У цю суму входять витрати на канцелярію під час тиражування документа, послуги Головних науково-експертного та юридичного управлінь апарату Верховної Ради. Без укладення останніх, згідно з Регламентом парламенту, законопроект не потрапить до сесійної зали. Нинішнє скликання Верховної Ради з початку своєї роботи вже наштемпелював понад 10,5 тис. законопроектів. Якщо припустити, що хоча б 5% з них «клони», виходить, що за 4 роки держава витратила даремно понад 5,5 млн грн.

Економити ці гроші ніхто не поспішає. Навпаки, нинішні депутати продовжують традицію своїх попередників. Однією з перших публічних жертв крадіжки законодавчих ініціатив ще в 2005 році став депутат від «Єдиної України» Сергій Осика. За іронією долі, тоді його колеги по парламенту Іван Курас, Костянтин Ситник, Петро Устенкко і Володимир Кафарский слово в слово скопіювали проект закону, що стосується захисту прав інтелектуальної власності. Осика над своїм документом працював близько трьох років. Його варіант тодішній президент Віктор Ющенко навіть визнав невідкладним. Так що поборотися за авторське право для парламентарія було справою честі. У підсумку Осика добився не тільки того, що плагіатори відкликали законопроект-клон, але і позитивного голосування за його ініціативу.

В 2009-м з плагіатом зіткнулася депутат від НУ-НС Леся Оробець. Вона звинуватила свого колегу по фракції В’ячеслава Кириленка, який тепер є віце-прем’єром, у тому, що той зареєстрував у ВР максимально схожий на її законопроект щодо зовнішнього незалежного тестування. Причому назва поданого Кириленко тексту слово в слово дублювала назва законодавчої ініціативи Оробець. Більше того, за її словами, в законопроекті він не виправив навіть орфографічні помилки. Кириленко від звинувачень на свою адресу відхрестився.

Ілюстрація: Михайло Александров

Через п’ять років у плагіаті звинуватили і Оробець. Максим Кац, один з активістів штабу російського опозиціонера Олексія Навального, знайшов подібність у сайтах кандидата в президенти Навального в 2013 році і передвиборчої кампанії на пост мера Києва Лесі Оробець у 2014 році.

Ще один гучний скандал, пов’язаний з депутатським копіпастом, вибухнув у 2013 році між тодішніми народним депутатом Миколою Катеринчуком і міністром регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Геннадієм Темником. Випередивши Мінрегіонрозвитку, Катеринчук першим зареєстрував в парламенті законопроект про особливості права власності у багатоквартирних будинках, який відомство Темника розробляв спільно з міжнародною юридичною компанією Baker McKenzie. Історія закінчилася тим, що свій законопроект Катеринчук відкликав. Саму ж проблему регулювання прав власності в багатоквартирних будинках дозволили тільки в червні 2015-го, коли тодішній прем’єр Арсеній Яценюк вніс на розгляд парламенту все той же документ, розроблений попереднім Кабміном.

В парламенті робота по клонуванню законопроектів поставлена на потік. Відбувається це наступним чином. Після того як тексти оригінальних ініціатив з’являються на офіційному сайті Верховної Ради, найцікавіші з них помічники народних депутатів копіюють. Потім додають кілька пропозицій (найчастіше описових, не змінюють суті оригінального тексту) і дають на підпис своєму шефу. Редагування сворованных документів перед їх реєстрацією у ВР відбувається далеко не завжди. Тому на сайті парламенту альтернативні законопроекти нерідко трапляються з грубими стилістичними та орфографічними помилками. Більше того, депутати іноді крадуть законодавство зарубіжних країн. Але під час перекладу тексту часто використовують онлайн-платформи замість послуг професійних перекладачів. В результаті суть законопроектів може змінитися до абсурду.

Не зовсім плагіат

Щоб вирішити проблему з крадіжками законопроектів, депутат від «Самопомочи» Олександр Опанасенко в грудні 2016 року запропонував альтернативні законопроекти перевіряти на плагіат. «Неврегульованість питання про можливе запозичення тексту з першого законопроекту в альтернативний породжує затягування законодавчого процесу і гальмує роботу Верховної Ради, — каже він. — Адже альтернативний законопроект, навіть якщо він значною мірою копіює положення першого законопроекту, також підлягає обов’язковому розгляду». Тим не менш ініціатива Опанасенко підтримки у колег не знайшла.

Кожен депутат, чий законопроект поцупили, вирішує сам, боротися з цим чи ні. Юридично зробити це неможливо

В Апараті Верховної Ради Фокусу пояснили, з чим це пов’язано. За словами Михайла Теплюка, керівника Головного юридичного управління, перевіряти тексти законів на плагіат ні його відділ, ні хто-небудь інший не може, тому що за нормами українського законодавства тексти депутатських законопроектів не є об’єктами авторського права.

У Центрі політико-правових реформ нічого поганого в дублюванні депутатами текстів один одного не бачать. Експерт Роман Куйбіда вважає, що це абсолютно нормальна практика у законотворчості. Він не згоден з тим, що запозичення законопроектів рівнозначно плагіату. «Дуже часто автори альтернативних текстів доповнюють основні якимись своїми принципово важливими і ключовими правками, — пояснює Куйбіда Фокусу. — В цьому немає нічого поганого. Авторське право не повинно поширюватися на офіційні закони. Їх завдання — врегулювання певної ситуації, а не заняття якимось творчістю».

З ним згоден і помічник одного з депутатів Михайло Різак, у якого десятирічний стаж написання законопроектів. «Це ж не твір! Існують готові правові формулювання, категорії та поняття, які використовуються при написанні законопроектів. Ти не можеш написати, що це зелений стовп, а в альтернативному варіанті написати, що стовп бірюзовий, — каже Різак. — Наприклад, зараз ми працюємо над законопроектом про внутрішньому водному транспорті. Там у другій статті прописано близько 40 понять, які будуть використовуватись у цьому законопроекті.

Найголовніше те, що надалі їх можна буде змінити або використовувати аналоги і синоніми до них». За його словами, заборона плагіату в парламенті негативно вплине на правотворчість в країні, оскільки цим скористаються нечисті на руку депутати. «Якщо ми сформуємо правову базу, яка заборонить використовувати зареєстровані іншими депутатами законопроекти, то умовний «депутат-зло» зареєструє свою ініціативу, а потім буде робити все, щоб голосування за документ провалилося». У цьому випадку держава ніколи не зможе запровадити дійсно хороші закони.

Небажання парламентаріїв підтримати ідею перевірки текстів на плагіат не в останню чергу продиктовано тим, що головне для них — проголосований закон. А вже якими шляхами і під чиїм авторством той опинився у Верховній Раді — не настільки важливо. Адже багато хороші ініціативи пропонують народні обранці з нечисленних депутатських груп, фракцій, з опозиції. Шанси на те, що їх пропозиції без сторонньої допомоги знайдуть підтримку в залі, мінімальні.

Так що кожен депутат, чий законопроект поцупили, вирішує сам, боротися з цим чи ні. Юридично зробити це неможливо. Все, на що можна розраховувати, — моральна сатисфакція і віра в те, що серед депутатів ще залишилися порядні люди.

Источник

Оставить комментарий